«Я вірила від самого початку, що буде дуже добрий результат!»

Такі слова ми почули від головної героїні фільму «Мати Апостолів».

Знайомтесь! Виконавиця ролі Матері Наталія Половинка — народилася в учительській родині на Вінниччині, росла на Буковині, до школи пішла в Кіцмані. Потім з батьками повернулися на Вінниччину, до всієї родини. Після навчання у Вінницькому музичному училищі імені М. Леонтовича, вступила до Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка по класу фортепіано, до рідкісного педагога, Майстра — Марії Тарнавецької. Театру вчилася в Єжи Гротовського (Італія), в Майстрів сучасного театру КЛІМа (Володимира Клименка), Сергія Ковалевича.
Вже 30 років Наталія живе і працює у Львові, але відома за межами міста та країни як співачка, актриса театру і кіно, педагог, музичний режисер.
Була актрисою Театру ім. Леся Курбаса, співпрацювала з Міжнародним Інститутом ім. Єжи Гротовського (Польща), з державною хоровою капелою «Дударик». Заснувала міжнародне мистецького об’єднання «Майстерня пісні», з 2010 р. заснувала й очолює Театральний Центр «Слово і голос» та Міжнародний театральний фестиваль Традиції «ДРЕВО».
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Заслужена артистка України.
Автор численних проектів на межі театру й музики. Виконує найдавнішу традиційну українську музику: пісні, канти, псальми, романси, давні духовні наспіви України, класичну та сучасну академічну музику. Автор унікальної методології роботи з голосом і співом в театрі, веде численні майстерні в університетах та театрах Європи й Америки.
У кіно вперше зіграла головну роль в фільмі режисера Вікторії Трофіменко «Брати. Остання сповідь». Саме за цю роль актриса отримала Премію «Срібний Георгій» кінофестивалю класу А «За кращу головну роль».

На наше питання чому Заза Буадзе на роль Матері запросив саме Наталію, героїня відповіла, що все ж таки, треба спитати у режисера... але потім додала, що «сам режисер пізніше вже сказав, що сценарій писав на мене».
«Я думаю, що він бачив фільм „Брати. Остання сповідь“, режисера Вікторії Трофименко і почув мене як співачку. ... потім були проби інших, але повернувся до мене».
На традиційне питання, як вживалися у роль, ми почули:
"Грати цю роль трудно, а вживатися не так складно. Тому що, навколо нас живуть матері, які втрачають дітей на війні, і ти знаєш ці історії.

Поштовхом для мене було відео, від якого відштовхнувся, створюючи образ Мами, і режисер Заза Буадзе. Це документальні кадри, як мама з Вінниччини приїхала забирати тіло сина льотчика. Це був для мене камертон... її простота, її гідність, її стриманість, цієї мами, я б хотіла з нею познайомитися. Це ж реальна людина, яка живе без сина. І таких мам багато, і всі вони для мене об’єдналися в образ єдиної нашої Мами».
У фільмі звучить ірмос Успіння Богородиці, тому що, Мати вірить, що її проводить невидима сила, яка помагає зустріти потрібних людей у місті, у госпіталі, допомагає хлопцям врятуватися, допомога Божої Матері чується у фільмі, тому що так є в житті.
Цей мотив відгукнувся у режисерові — і він змінив робочу назву «Повернення» на «Мати Апостолів».
Відверта Наталія у всьому, їй притаманна простота у розмові, і тому ми почули все як є — про створення фільму, про команду, про стосунки з режисером.
«Зйомки були весь час складні. Я дуже мало спала, було психологічно дуже виснажливо, хоча виробничий процес був організований, людські стосунки складалися як найкраще... Прекрасні костюмери, гримери. Ольга Ахтарнія так робила грим та зачіску, що я встигала прийти до тями та трошки відпочити, відновлювалася в її руках, бо сну було по 4 години. Інколи тому, що я довго не могла заснути після напруженого знімального дня, а ще, і тому що вже готувалась до наступної сцени».
Велику підтримку Наталія відчувала і від продюсера Дмитра Овечкіна, й особливо від Директора виробництва Світлани Яциніч і дуже чуйно відзивалася про всю групу.
"Кожен учасник команди працював дуже насичено та концентровано, і поступово, з кожним днем група ставала однім цілим. І я думала: чому так? І зрозуміла, що це — поле режисера Зази Буадзе та оператора Олександр Земляний (Alexandr Zemlyanoy). Вони випромінюють таку доброту, доброзичливість, людяність на майданчику, і в основі праці є їх професійність. Впевнена, що це неймовірне поєднання професійності й людяності дає такий потужний результат.
З режисером у мене була дуже небагатослівна співпраця, я якось чую його і як режисера, і як людину. Зазвичай, це було пару слів, але він давав імпульс до кожної сцени.

Фінальна сцена дуже особлива... природа, простір великого поля, дощова погода, все сприяло. Ми знімали, було всього два дублі, й після останнього впала тиша... Я відчула, і вся група також, таку неймовірну вселенську тишу, ніби нам небеса дали згоду і благословення на те, що робимо. Ніби озвалися ті хлопці, пам’яті яких ми присвячуємо фільм".

Інтерв’ю Світлана Розторгуєва,
редактор Любов Батіг